Могилу поручника УГА й інженера Романа Каратницького було знайдено "Українським меморіалом" у 2018 р. на запит українського дослідника Сергія Перепічки. Пошук був ускладнений тим, що небіжчик значився у базі даних двох цвинтарів, Виноградського й Мальвазинського, і з боку адміністрації цвинтарів зберігалася конфіденційність інформації стосовно власників могил, встановлена чеським законодавством. Після застосування нетрадиційного пошукового підходу (т. зв. "цвинтарної пошти") вдалося зв'язатися із власницею обох поховань, пані Міладою Марековою, яка виявилася донькою Романа Каратницького. Згодом наша організація ініціювала особисту зустріч з пані Марековою, а також посприяла її прийому в Посольстві України в ЧР. Пані Марекова надала цінні документи з родинного архіву та доповнила біографію батька чехословацьким періодом його життя, який був не досліджений. Тож вносимо до "офіційної" біографії Романа Каратницького на Вікіпедії деякі факти, про які ми дізналися від його доньки. Дякуємо Сергієві Перепічці за плідну співпрацю та ініціювання нелегкого пошуку цієї видатної особи, який він описав на своїй сторінці у FB тут.

Родина

Роман Каратницький народився 1 квітня 1893 року в с. Григорів Бучацького повіту (тепер Монастириського р-ну Тернопільської обл.) у сім'ї греко-католицького священика о. Володимира Каратницького (1862 - 1900 с. Григорів) та Ольги з роду де Шиллінг-Сінгалевичів (de Schilling-Siengalewicz). Після смерті священика В. Каратницького мати Ольга з 6 дітьми переїхала у Коломию до родичів, де Роман Каратницький закінчив 6 класів гімназії. Брат, чотар Легіону УСС Іван Каратницький, народжений в 1889 р. у Чернівцях, загинув 14 серпня 1916 р. під Потуторами на Тернопільщині (його стрілецька могила збереглась до наших днів в с. Лісники на Бережанщині). Доля сестер склалася по-різному. Старша сестра Теодозія (у родині її називали Доза) залишилася на Україні і підтримувала з братом Романом листування. Середня сестра Стефанія (Стефа) спочатку переїхала у ЧСР, а після ІІ св. війни емігрувала в Канаду і також активно листувалася з братом. Наймолодша сестра Ірена зі старенькою матір'ю приїхали у Прагу в 1944 р., а потім за допомогою Романа Каратницього дісталися у Вроцлав, де й осіли. Показово, що згодом Романа Каратницького поляки не пустили на поховання матері у Вроцлаві.

Австрійська армія

З початком Першої світової війни був покликаний у ряди австро-угорської армії, де воював у званні капрала у складі 5 запасної роти 24 пішого полку. У першій половині 1915 р. - поранений у верхню частину лівої руки та лікувався в 11-му запасному шпиталі Відня. Наслідки цього поранення він проніс через усе життя: у нього був іммобільний лівий лікоть. Протягом перебування у віденському лазареті Роман Каратницький закінчив свою загальну середню освіту, здавши екзамени на атестат зрілості.

Чехословаччина

Після поразки визвольних змагань в Україні був інтернований у Чехословаччині у Йозефівському таборі. Згадується в "Українському Скитальці" у складі робітничих сотень у Ружомберку та Жиліні (нині Словаччина). У 1922 р. поступив на навчання у Вищу економічну школу при технічному університеті в Празі, де здобув фах інженера комерційних наук. Залишився в Чехословаччині, де брав активну участь в українських організаціях: з 1928 р. - почесний член українського студентського братства «Запороже» у Празі, з 1935 р. був членом управи Товариства Музею визвольної боротьби України, член і Голова Товариства українських інженерів з осідком у Празі, з 1931 р. член Союзу чехословацьких інженерів.

З 1922 по 1942 рік мешкав у різних районах Праги , але офіційно мав прописку у Ржевнице побіля Праги. 16 травня 1930 року отримав громадянство Чехословацької Республіки, за документами якої носив ім'я Roman Karatnický.З 1926 року до виходу на пенсію працював клерком у страховій компанії "Прага" на різних посадах. 19 квітня 1933 року Роман Каратницький на Жижкові у Празі побрався шлюбом з Міладою Берманновою, народженою 1.11.1904. Так як дружина була римо-католицького віросповідання, церковний обряд здійснювався у двох костелах в один день. 30 грудня 1934 р. у Празі народився син їх Іван Володимир (Ivan Vladimír Karatnický), названий на честь загиблого в Легіоні УСС брата, а 14.10.1936 народилася донька Мілада (Milada Karla Olha Karatnická). У 1966 році син Іван емігрував до США, де й помер. Донька Мілада вийшла заміж за інженера Марека, потомка відомого чеського легіонера і начальника адміністрації президента ЧСР Йосифа Марека, має сина і трьох онучок. Зі слів доньки Мілади Роман Каратницький був чудовим батьком з прекрасним почуттям гумору і прекрасним сім’янином, який добре дбав за свою родину. У сім’ї лунала українська мова, хоча про свої військові звитяги Роман Каратницький своїй родині майже не розповідав, проте зі своїми колишніми побратимами по зброї часто зустрічався. Після насадження у Чехословаччині комуністичного режиму Р. Каратницького двічі викликали на допити у службу Державної безпеки ЧССР стосовно його минулого, після чого українську мову для спілкування в родині він вже не використовував і ще ретельніше замовчував про своє минуле. Щодо віросповідання також був принциповий. Коли костел св. Климента по вул. Карловій у Празі передали православній церкві, то Роман Каратницький перестав туди ходити.

Роман Каратницький відійшов у засвіти 26 жовтня 1970 р. Початково його урна з прахом містилася на цвинтарі Виногради у Празі. У 2017 р. донька Мілада перенесла його прах на цвинтар Малвазинки (Malvazinky) у Празі. За волею Р. Каратницького у труну на груди покійного було покладено коробочку з волоссям матері та її фотографію зі старшим братом Іваном. Ця світлина була однією з небагатьох речей, які поручнику УГА Роману Каратницкому вдалося зберегти ще з України. З нею він не розлучався протягом усього життя і взяв в останню дорогу.